ШЕВЧЕНКО - художник

Т.Г.ШЕВЧЕНКО. Цікаві факти про художника

Тарас Шевченко: факти про митця, яких не знає більшість

 

• 9 березня 1814 року у родині простих селян-кріпаків народився Тарас Шевченко, якого небезпідставно вважають основоположником літературної української мови.
•  Дата смерті — ^Нд 10 Березня 1861 р.
• Зріст Тараса Шевченка – 1,64 м

• Навесні 1838-го художник Карл Брюллов викупив молодого Шевченка з кріпацтва, заплативши 2500 рублів (ці гроші Брюллов отримав з продажу портрета Жуковського). Нарешті вільний, Шевченко вирішив здобувати освіту в Академії мистецтв.

• 1845 року Шевченко створює 12 картин, вартість яких становила 5 рублів сріблом.

• Без участі культурних діячів Російської імперії, Шевченко, скоріш за все, ніколи б не вибрався з ролі кріпака-живописця. Так вважають деякі російські історики.

• Тарас Шевченко був дуже різносторонньою особистістю. Не зважаючи на свої яскраві націоналістичні та патріотичні переконання, він перебував у друзях багатьох знатних росіян.

• Крім тяги до письменництва, Шевченко володів безліччю інших талантів, один з яких оцінили художники-іконописці, до яких потрапив юний поет після смерті батьків. Там він дуже швидко освоїв початкові вміння у живописі, тому його поміщик Енгельгардт вирішив відправити Шевченка до Петербурга, щоб удосконалити майстерність свого кріпака. Там і оцінили здібності майбутнього Кобзаря тогочасні представники культури - Брюллов, Жуковський та Венеціанов. Саме вони доклали зусиль для визволення Шевченка з кріпацтва, заплативши доволі велику суму для того часу - 2500 рублів.

• Найбільш відомою книгою Шевченка звичайно ж є "Кобзар", якій присвячено цілий музей у Черкасах (єдиний на весь світ у своєму роді). Зібрані у "Кобзарі" вірші перекладені на понад сотню мов світу. Більше ніж 8 мільйонів копій - таким був тираж книги за часів радянського союзу, а за часів життя автора перевидавалася 4 рази.

• Перебуваючи у членстві Кирило-Мефодіївського товариства, Шевченко висував ідеї автономного статусу України та інших слов'янських держав, і столицею такої багатонаціональної держави він бачив місто Київ, а не Москву.

• Основна освіта українського митця тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-прихожанській школі.

• Причиною заслання Шевченка до Оренбурга рядовим були його неприйнятні для Миколи І висловлювання. Окрім цього, поету було заборонено займатися творчістю. Однак цю заборону він ігнорував. Саме у Оренбурзі Тарас Григорович написав більшу частину своїх повістей. Це стало можливим завдяки добродушності російських офіцерів, яким підпорядковувався письменник.

• Лише на письменництві творчість видатного українця не закінчувалася. Він захопився ліпленням та гравіруванням наприкінці свого життя.
  
  Останні дні свого життя Шевченко провів у Петербурзі. Поховали його на Смоленському кладовищі. Проте за день до своєї смерті, у свій день народження, 9 березня, поет попрохав свого вірного друга Григорія Честахівського, щоб у разі його смерті похорон відбувся у місті Канів. Останнє бажання видатного митця виконали лише через два роки. 
   
  Рекордна кількість пам’ятників
  1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Це друге місце за кількістю пам’ятників одній особі. Найбільше на Землі, вважають дослідники, існує монументів Ісусу Христу. Щоправда, є версія, за якою другим за кількістю пам’ятників вважають Володимира Леніна. Але останнім часом, принаймні, в Україні їхня кількість значно зменшилася.
  Більшість монументів Шевченку розташовані на території України — 1256, зате майже півтори сотні розмістились у 35 країнах.
   
  Мікромініатюрний "Кобзар"

На фото: мініатюрна книга, вгорі для порівняння – макове зерня. Збільшено в 700 разів

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

 

Шевченко був модником

Образ Шевченка часто малюють у вигляді такого собі вусатого чолов’яги у шапці і свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Так, Шевченко був у душі демократ, і не любив надмірної пишності. Втім, під час життя у Петербурзі, коли він став модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, Шевченко одягався досить модно. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння – працюючи в археологічній комісій Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).

 

Тарас Григорович планував одруження

Про особу 20-річної наймички Ликери Полусмакової, в яку закохався Шевченко на 46 році життя, відомо з біографії поета. Втім, ця дівчина не тільки полонила серце митця, він збирався з нею одружитися. Готувався до весілля, купував посаг, найняв для грубуватої Ликери вчителя, аби "зліпити" з неї дівчину-мрію. Але не судилося. Серед причин розриву називають кілька версій. Перша — що Шевченко застав дівчину в обіймах того-таки вчителя. Інша – що сама Ликера не схотіла їхати з Шевченком до Петербургу, а воліла залишитися у звичній для себе обстановці. Найімовірніше, вважають дослідники, що Кобзар таки зрозумів, що була Ликера жадібною, грубою, неохайною, і погодилась на шлюб з Шевченком тільки з корисливою метою.

 

 

24 роки Тарас був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі, у за-сланні, і лише 12 років життя був відносно вільною людиною!

 

Дослідники творчості Шевченка стверджують, що він за життя намалював 1300 картин, портретів, малюнків, офортів, ескізів тощо, з яких дійшли до нас близько 800 робіт.

 

ЧОМ ТИ ДІЛА НЕ РОБИШ?

Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:
— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?
— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш?
Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:
— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.

 

Шевченко-нездара

Навіть якщо долею вам накреслено стати великим поетом, все одно знайдеться хтось, хто повідомить вам, що ви геть ні до чого незугарні. Ще будучи дитиною малий Шевченко втік в сусіднє село Тарасівку до дячка-маляра аби той навчив його малювати.

"Він подивився уважно на мою ліву руку і відмовив мені навідріз. Він заявив мені, на мій великий жаль, що в мене немає здібностей ні до чого, ні навіть до шевства або бондарства" (з листа Шевченка до редактора "Народного чтения").

Але Шевченко не здався і, бачте, має тепер пам'ятники по всьому світу. Готовий вам мотиватор.

Згадка про перше кохання у віршах

"Мені тринадцятий минало.        Я пас ягнята за селом."

Цього ви не можете не пам'ятати. А пам'ятаєте, як його малого прийшла втішити дівчина, що саме була поруч?

"А дівчина                                      При самій дорозі

Недалеко коло мене                       Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.               Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози                        І поцілувала ..... "

Це була подруга дитинства і перше кохання Тараса Григоровича - Оксана Коваленко. Шевченко часто згадував Оксану в своїх творах. Перше кохання є перше кохання. Якщо ви це знали, значить вам більше пощастило з вчителькою української літератури, ніж нам.

Міф про царицю і викуп з кріпацтва

Ви знаєте, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця. Втім, це не зовсім так.

Гроші мали назбирати в лотереї, що її проводила імператриця в своєму палаці на святвечір 24 грудня 1837 року за ініціативою друзів Шевченка. В лотереї розігрували різні кришталеві та порцелянові речі привезені з Петербурських казенних заводів, а також портрет Василя Жуковського, поета та вихователя молодого царевича, роботи Карла Брюллова. Але врешті виявилось, що цариця, її донька та син разом сплатили за лотерейні квитки всього 1000 карбованців. Решту грошей, скоріше за все, довнесли друзі Шевченка - Брюллов, Жуковський та Вієльгорський.

Шуба і вечірки

Молодий Шевченко був тим ще франтом. З легкістю витрачав гроші на красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось з гонорару навіть купив собі єнотову шубу. Нелегка доля талановитого молодика робила його страшенно популярним в петербурзьких домах.

Його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: "...Тарас мій частенько став роз'їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс". От вам і сумний кріпак.

Тарас Чевченко

Ще будучи студентом Академії, Шевченко закохався в свою 15-ти річну натурницю Амалію Клоберг. Вона була донькою хазяйки квартири, в якій Шевченко жив разом із Сошенком. В 1839 році Шевченко навіть написав її портрет і підписався “Чевченко”. Амалія не могла правильно вимовити прізвища художника і на догоду їй він підписувався так, як вона вимовляла. З листів Шевченка до друзів так і не зрозуміло, чи зізнавався він Амалії в своїх почуттях, і чи мав поет з дівчиною якісь стосунки.

Шевченко писав російською

Вам у школі не здавалось, що портрет суворого Шевченка, що висів над дошкою в кабінеті укрмови ніби промовляє до вас: " А ти говориш на перерві російською?!" І ставало, як мінімум, страшно і трошки соромно. Але Шевченко і сам писав російською мовою. Його найвідоміші російськомовні твори - віршована повість "Слепая" та прозова "Невеста".

В книзі "Спогади про Т.Шевченка" Андрій Козачковський, друг поета, пише, що російськомовні твори Шевченка "зразок неповторного, що не вдалося Основ'яненку, мистецтва передавати місцевою російською мовою побут України з цілковитим дотриманням зворотів рідної мови і народного характеру дійових осіб".

Сам Шевченко вважав, що пишатися тут особливо нічим.

"Переписав оце "Слепую" та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав! За який гріх, що я оце сповідаюсь кацапам черствим кацапським словом", - написав він у листі до Якова Кухаренка у 1842 році.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

ФОТО ДЛЯ СЦЕНАРІЮ

У ЇХНІХ СЕРЦЯХ ЖИЛА Україна

Сценарій свята - реквієму

пам’яті героїв Небесної Сотні

            Ведучий:    

                    На білому світі є різні країни,

                    Де ріки, ліси і лани.

                    Та тільки одна на землі Україна,

                    А ми її доньки й сини.

                    Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

                    І квіти усюди ростуть.

                     Та тільки одну Батьківщину ми знаєм.

                     Її Україною звуть.

1-й учень.

Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай,

Чи на світі є країна

Ще миліша за наш край?

І в щасливі й злі години

Ми для неї живемо.

На Вкраїні й для Вкраїни

Будем жити й помремо.

 

Ведуча 2:

Україна! Країна  краси і радості, різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи, країна смутку і печалі…

    Під сумну мелодію заходять діти з лампадками і ставлять їх на східці.

  Ведучий 1:  Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

 Ведуча 2: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

 

Ведуча Описати, а  тим   більше -  відчути  глибину  трагедії( що  сколихнула  увесь  світ)  і  болю,  які  впали  невимовним  тягарем  на  Україну,  нині  не  під  силу  нікому. На  це  потрібно час, час-   і  покаяння усього  народу! Отже,  сьогодні  говоритимемо  про  тих, хто, не  задумуючись, віддав  своє  життя  в  ім'я  свободи.

• Хто  ж  були  вони?  Ті, кого  сьогодні  називаємо  Героями   Майдану?Що    спонукало їх   іти  вперед  на  вірну  загибель?
• Хто  винуватець  цієї  трагедії?

Учень 1.    У листопаді під самий ранок, 
                  Коли і місяць на небі спав, 
                  Напав на діток чийсь син чи тато                                                   

                  І, наче, нелюд їх побивав. 

Учень2. Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
                Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
                Їм янголи обличчя прикривали…
                А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Криваве  Водохреща. Україна ХХІ століття - День Соборності – 22 січня 2014 - .  Світ  сколихнула  звістка, Україна  здригнулася.,  як  під  час  дванадцятибального  землетрусу – на  Майдані вбито  людей…

Відео :Хроніка подій

    Ведучий 1: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто не думав відступати.

    Ведуча 2: Небезпека стала очевидною. Із останніх сил боронилася молодь від ворога,  прикриваючись від снайперських куль дерев’яними щитами та будівельними касками. Але не здригалася рука оскаженілого нелюда-беркутівця, який «чесно» відпрацьовував щедру винагороду злочинця-правителя. Холоднокровно і цинічно, вдивляючись крізь оптичний приціл снайперської гвинтівки в молоді ще майже дитячі обличчя, вони цілили прямо в очі, груди, виски. Розстрілювали патріотів на короткій дистанції.

Ведучий 1: Майдан щосекунди стікав кров’ю. Поранених не давали виносити, скажені пси цілили в саме серце тим, хто поспішав побратиму на допомогу. Вбивали всіх: молодих, старих, жінок, дівчат, медиків, представників преси. До кінця дня 20 лютого, пізніше названого у народі чорним четвергом, було вбито близько сотні героїв, названих пізніше Небесною сотнею.

 

Ведучий :  Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Серед загиблих були і зовсім молоді  юнаки , майже ваші ровесники , їх назвали небесними ангелами . Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

 (перегляд відео « Небесни Сотня» П.Дворський)

1.Плаче Україна гіркими сльозами,

А по землі ллється кров людська свята.

За свободу й волю діти помирають,

За ту Україну, що у нас одна.

 

2.Весна у цьому році незвичайна,

Пронизана вона слізьми людей,

Слізьми за тим, хто не вернувсь з Майдану,

Залишивши батьків, родину і дітей.

 

3.Всім серцем вірили вони у кращу долю,

За неї ж й на Майдані полягли.

За українців і за їхню волю,

Своє життя, не завагавшись, віддали!

 

4.Бездонна прірва горя і скорботи

Панує в Україні на цей час.

І всі мої думки, і сльози, і турботи

За тими, хто життя віддав за нас.

 

5.Ніколи їх не забувайте!

В історію внесіть кожне ім’я!

Онукам, дітям ви розповідайте,

Що наша Україна ще жива!

 

6.І буде жити вона доти,

Допоки люди в ній такі живуть!

Такі, як на Майдані іще й досі,

Війну з бандитами жорстокими ведуть!

 

2-а ведучий. Цей сум, не просто свічка, яку можна поставити десь на згадку. Щемить серце, болить душа. Та слава героїв невмируща! Майдан забути неможливо. Ви в нашому серці назавжди!!!

1-а ведуча.  Герої не вмирають! Вони тут, з нами на Землі! Лише тихенько-тихенько сплять. Бо змучились від катувань, побоїв і голосу смерті, що на вістрі снайперської кулі... Ми плачемо, вони ж не плачуть. Їхні душі героїчним жовто-блакитним полум’ям горять! А ми повинні жити гідно, щоб святу Небесну Сотню нізащо, ніколи не забути.

 

7.Герої, ви чиїсь сини та друзі;

Чиїсь кохані і чиїсь брати.

Ви віддали життя за рідну Батьківщину!

Ви полягли, хоч треба було йти!...

Вас не забути і не стерти пам’ять,

Ваша душа горітиме в віках,

Ви не боялись ні зусиль, ні смерті,

Боролись серцем з миром на вустах.

Вже не поверне Україна-мати

Тих патріотів, що в землі лежать…

Але вона ніколи не забуде

Про той незламний дух, що змусив їх стоять!

А скільки ще? Ще скільки вас загине, люди?

Життя не варте тих німих катів!

Вже не повернеться назад і більше вже не буде

Ні обіцянок, ні брехливих слів!

 

 

8.Дивлюсь новини й сльози витираю,

А на екрані — Київ і Майдан.

Кругом вогонь і у людей стріляють,

Вся Україна мучиться від ран.

Маленька внучка, злякана дитина,

З сльозами просить: «Вимкни, не дивись!

Давай, бабусю, станем на коліна,

І ти тихенько Богу помолись».

Показують чийогось друга, брата,

А цей хлопчина був єдиний син.

Сиріток обнімає бідна мати,

У косах перший білий сніг сивин…

 

2-а ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого четверо дітей, у другого — єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій ще взагалі не встиг пожити — йому було лише 19 років, — п’ятидесятитисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, так, ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками. Навіщо вони йшли вперед? Їм так багато було чого втрачати!

 

Пісня  «Батьку не йди»

Вірш «Жінко ,чого Ви плачете?...»
Жінко ,чого ви плачете?
Ваш син – Герой...
Ви що – не бачите...
Ще цей хлопчина. І он той...

Героєм був мені завжди...
з тих пір, коли почав іти...
з тих пір, коли сказав він «мама»...
я так раділа...так ридала...
Від щастя сльози проливала...
так, ніби знала…ніби відчувала...
я так його тримала...так оберігала...
та все ж пішов...за іншу битись маму...
мені ж залишив вічну рану...

А я дзвонила, кажу: «Сину,
іди додому, бо там гинуть...»
А він: «Неправда...тут все мирно...»
Мені від того було дивно...
І я його чекала...так чекала...
він вернеться…я вірила...я знала...
І він приїхав не колись…а нині...
виходжу я...дивлюсь...
моє дитя у домовині...
«Як справи, синку? Ну кажи, як справи?..
Чого мовчиш... Не хочеш подивитися на маму?
Відкрий же очі...вставай...ти хочеш так лежати?
Втомився, певно...вирішив поспати...
Боже...я тебе укрию...ти ж такий холодний...
живіт запав...напевно, ще й голодний...
ходи, я вже на стіл накрила...
Ходи, тебе чекає вся родина»...
А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та що ті люди...що вони там знають...
Мій син – Герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...

 

1-а ведуча. Ці люди — справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. У кожному районі, місті та селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям. Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях!

Учень 9. ...І мовчки сотня непокорених героїв
                   відходила у чисті небеса,
                   і погляди знесилених мільйонів
                   дивились вслід братам, батькам, синам;

Учень 10. Герої не вмирають. Просто йдуть
                  з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
                  Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
                  Героєм слава – вписано у серці.

 

 

2 Ведучий:    Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

 

Вшануймо ж  їхню пам’ять  — це наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.

 

Звучить пісня «Пливе кача».

 

А я живий, матусенько, живий,

Хоч вже по нас

Безчесно так стріляють.

Для них вже свій народ –          |

То вороги...                      |

Якщо ж загину,                    |

То за що – я знаю...             

 

Я знаю, мамо, як тобі болить

Ота моя така нестримна вдача,

Але не плач!.. Хай наші вороги    |

Від немочі своєї гірко плачуть!.. |

 

А я живий, матусенько, живий,

Бо з нами правда!

Їм нас не здолати!

От тільки жаль,                   |

Що наші вороги                    |

Цькують на нас                    |

Мого По крові брата.             

 

А я живий, матусенько, живий,

І не питай мене, чи я боюся...

Нехай бояться наші вороги,        |

А ти молись...                    |

Я ж, матінко, борюся!..

 

Вірш «Колись приїду до Києва..»
Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось ошатним Майданом…
Торкнуся,припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще гарячий!Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
- То сонце нагріло!-і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради…
- Ні,сину, не сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
Людей,що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади
Лиш страх,брудні гроші та грати…
І люди боролись…І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров…Але найголовніше,-
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати…
Я всіх називати не стану…
-А що там? Чому стільки квітів там,тату?
- Це стела героїв Майдану…
- Цікаво?... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків…Це тепер,ніби символ.
Це знаки для всіх зрозумілі…

Пісня «Заспіваймо пісню за Україну»

Хай буде небо голубе.

Хай буде сонечко ясне

Хай буде спокій у родині.

Хай буде мир на Україні!

 

33.Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі.

І сльози щастя на своїх обличчях

Відчують всміхнені усюди матері.

 

34.Хай буде мир. Веселі будуть діти,

Спокійними скрізь стануть всі жінки

І перестануть думати ночами,

Що десь коханий гине на війні.

 

35.Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі!

Хай у міцних обіймах всі народи

Ідуть у майбуття через віки.

 

Пісня «Я і ти – ми щасливі діти»